автор: raven000 24.06.2023 0 Комментарии

Леся Украинка была писательницей с необыкновенной силой духа. Невзирая на трудную болезнь, она не только лишь сама искала во всем негатив, но также и заряжала им целый народ. Мощь духа была заложена в ней с рождения, и не потеряла свой блеск до самой заключительной сек жизни.
Contra spem spero!
Гетьте, думи, ви, хмари осінні!Бож тепера зима серебра!Мера то так у жалю, в голосінніПроминуть юнії літа?
Ні, я хочу крізь сльози сантиметровіятись,Серед бойка співати пісні,Без надії действительно кучаіватись,Жити хочу! Геть думи сумні!
Я на вбогім, сумнім перелозіБуду сібуква барвисті квітки,Буду сібуква квітки на холоді,Буду лить на них сльози гіркі.
І від сліз негромок гарячих розтанеТа кора льодовая, міцна,Може квіти зійдуть, і настанеЩе й для мене радостна зима.
Я на гору круту тоник’януюБуду камінь важкий підіймать,І, несучи вагу ту ужасную,Буду пісню оживляю співать.
В довгу, черную нічку невиднуНе стулю ні на хвильку глаз,Все шукатиму зірку провінизу,Ясну владарку темних ночей.
Так! Я буду крізь сльози сантиметровіятись,Серед бойка співати пісні,Без надії действительно кучаіватись,Буду жити! — Геть думи сумні!

«Бык дитиною, бувало…»
Бык дитиною, бувало,Упаду собі на бойко,То хоч в серце біль доходив,Я собі поднимала негромко.
«Що, болить?» – мене кормили,Але я не считалась –Я була малою горделива, –Щоб не рыдать, я сантиметровіялась.
Но тепер, коли для менеЖартом сердим кінчиться трагедияІ от-от зірватись маєГостра, злостна епіграма, –
Безпощадній зброї сантиметровіхуЯ боюся піддаватись,І, забувши давню гордість,Хнычу я, щоб не сантиметровіятись.
«Мій шлях»
На шлях я вийшла ранньою веснойІ слабый спів несмілий заспівала,Но хто стрівався на шляху зо мной,Того я щирим серденьком вітала:»Самій не довго збитися з окові,Та сложно з неї збитись у гурті».
Я йду шляхом, пісні свої співаю;Та не шукайте в них пророчої науки, –Ні, голосу я гучного не маю!Коли ж хто сльози ллє з тягостної муки, –Заявлю я: «Разом плачмо, брате мій!»З його вопим я спів з’єднаю свій,
Ибо не такі вже гіркі сльози – спільні.Коли ж на довгому шляху прийдетьсяМені почути співи гучні, вільні, –В моїй душі для них земля знайдеться.Сховаю я тоді журбу собственнуюІ пісні вільної жалем не отрую.
Коли я погляд свій на небо зводжу, –Нових зірок на йому не шукаю,Я там братерство, рівність, волю подхожуКрізь чорні хмари вглядіти бажаю, –Негромок 3 величні золоті зорі,Що людям сяють безліч літ вгорі…
Мера тільки терни на шляху знайду,Мера стріну, може, де і квіт барвистий?Мера до мети я певної дійду,Мера без пори скінчу свій шлях тернистий, –Бажаю так скінчити я свій шлях,Бык починала: з співом на губах!
«Скрізь рыдание, і стогін, і ридання…»
Скрізь рыдание, і стогін, і ридання,Несмілі поклики, слабі,На долю марні наріканняІ чола, схилені в журбі.Над давнім бойком УкраїниЖалкуєм-тужим в кожний час,З вопим ждемо тії години,Коли спадуть кайдани з нас.Ті сльози розтроюдять рани,Загоїтись їм не дадуть.Заржавіють від сліз кайдани,Самі ж ніколи не спадуть!Нащо даремнії скорботи?Назад нема нам похитительіття!Берімось краще до роботи,Змагаймось за нове життя!
До товаришів
О, не позабуду я негромок днів на чужині,Чужої й рідної для мене хати,Де довольно часто так оставалось меніПекучу, гірку истину вислухати.Уперше там мені суворії питанняПеред очима стали без покрас;Ті люди, що весь вік несли тяжке завдання,Показывали: «Годі нам, тепер черга на вас,На вас, робітники незнані, юнії…Та тільки хто ви, де? Подайте голос нам.Невже ті кричи несміливі, слабкії,Квиління немовлят – належать справді вам?Невже на всі высокії події,На все у вас одна відповідь є –Мовчання, сльози та дитячі мрії?Більш ні на що вам сили не 100є?Невже се так?..» Я мовчки все приймала;Чим невелика я розбить докори ці?Мов на позорищі прикута я стояла,І тень сорому горіла на лиці…Що ж, браття, мовчите? Мера втішені собой,Що вже й докори сі вас не проймуть?Мера так задавлені неволею, журбою?Мера, може, маєте яку яснішу маршрут?Подаймо їм знаменитую розвагу,Скажім і докажім, що си бойці сами;Но ні, то треба мать хоч ту сумну одвагу –Сообщить старим бойцям: не ждіть, не прийдем си!
Ресурс: kp.ua